10.04.2020 Навчання грамоти

Навчання грамоти (читання), 10.04.2020, п'ятниця 

Тема: До Дня мами. «Подарунок» за М Пономаренко. Л Мовчун «Подарунок». 

"Моя люба мати,
Калиновий цвіт,
В тобі, рідна мати,
Весь мій любий світ.
В тобі моє щастя,
В тобі моя ціль,
Моїм твоє горе,

Моїм є твій біль..."                

  

Марія Пономаренко

ПОДАРУНОК

 (прочитай казочку)

Настала весна. Багато клопотїв з'явилося у звірів та птахів. Усі вони чепурили свої оселі, лісові галявини. Дехто змінював вбрання: зайці скидали білі шубки, а натомість одягали сірі, вовки та ведмеді лише обновляли старі кожухи, бо не звикли міняти кольору.
Та найбільше метушились малята, потай від усіх готуючи подарунки, адже незабаром — мамине свято. У цей день на головній лісовій галявині мали зібратися найповажніші мешканці лісу й вирішити, кому ж присудити головний приз за найкращий подарунок.
Засмучений, сидів у своїй хатинці лише зайчик Сіра Шубка. Йому теж хотілося порадувати маму, проте він ніяк не міг придумати для неї подарунка. Ось зайчик вийшов надвір. У лісі де не глянь — біжать струмки.
На горбочку, якраз біля головної галявини, побачив зайчик Сіра Шубка блакитну квіточку на тонкій стеблині.
—  Хто ти? — запитав зайчик.
—  Пролісок, — відказала квіточка, — Дуже соромно не знати мене, адже розквітаю я щовесни.
—  Це моя перша весна, — зніяковів зайчик, — тому й не чув про тебе,
—  Ага, он воно що! — розсміявся пролісок. — А чому ти такий засмучений?
— Як же мені не сумувати? Завтра мамине свято, а я подарунка ще не маю.

Пролісок співчутливо подивився на зайчика, трохи подумав та й каже:
— То, може, візьми мене та й подаруй своїй мамі...
—  Як же я візьму?! — розгубився зайчик. — Ти ж тоді не будеш рости.
— Звісно, не буду, — зітхнув пролісок, — але ж ти не маєш подарунка. Усі матимуть, а ти — ні.
— Дякую тобі, проліску, — раптом зраділо зайченя. — Тепер я знаю, що подарувати мамі!
І ось в день свята мам геть усі дітки прийшли на головну лісову галявину. Кожне з них принесло дбайливо загорнений у торішнє листя подарунок.
Тільки в Сірої Шубки в лапках не було нічого. Подарунки ті були й справді напрочуд гарні: різьблені скриньки й розфабовані мисочки, горішки і ткані рушнички, вишивані серветки й намисто з шипшини. Нарешті дійшла черга й до Сірої Шубки. Зайчик узяв маму за лапку й повів на горбочок: там синіла квітка.
— Я дарую тобі, матусю, ось цього проліска. Тільки зірвати його я не міг, адже він тоді не ростиме. Дякую тобі, мій любий синочку, — розчулилася зайчиха, — Дякую за чудовий подарунок!
Коли ж усі подарунки було мамам вручено, лісових мешканців звернувся ведмідь на ймення Буркотун:
—  Ми тут порадилися й вирішили головний приз віддати зайчикові Сірій Шубці,
— Ура! — закричали звірята, бо їм сподобалися слова старого ведмедя,

—  Тримай міцно! — Буркотун подав зніяковілому зайчикові лозяного кошика, вщерть наповненого рожевобокими яблуками, ще восени зірваними з лісової яблуньки. — їж на здоров'я, та не забудь маму почастувати, — Буркотун весело примружив очі,
— Не забуду! — сказав зайчик і подав кошик із яблуками мамі.